Не часто такие истории со слезами на глазах вспоминаю, но эта памятна каждой клеточкой моего мозга. Сидели с приятелями в заброшенном дворе, где время казалось застывшим, а вокруг царило ощущение абсолютного безразличия. Безбожно замутить что-нибудь, что бы на минутку отвлечься от всей этой сраной рутины. Все смотрели на меня с надеждой и верой, будто я могу сделать невозможное. А я, как настоящий юзер ТГК, решила угодить всем и дать им то, чего они жаждут.
Первое, что мне пришло в голову, это найти закладки и попытаться заказать пару зип-локов с качественным материалом. Все знают, что без него не выжить в этой хреновине. Заходишь на сайт, смотришь ассортимент, выбираешь то, что нужно, и надеешься, что тебя не обманут. Жмакаю на кнопку "Купить" и маленькая радость затмевает все проблемы. Через несколько дней, с дрожащими руками, я получаю свою посылку и чувствую, что снова жива. Мои амбиции превосходят рамки обычной наркоманки. Мечта была вот в чем: стать дизайнером растаманских футболок. Этот идеальный лук, где красота сочетается с комфортом, где все твои раста-френды будут завидовать только тебе. Я решила, что буду делать свои футболки, чтобы смотреться по-настоящему стильно и быть в тренде.
Но как же начать? Ведь я абсолютно ничего не знаю об этом. И тут, как говориться, пришел на помощь Интернет. Покопавшись в материалах, я поняла, что многое зависит от качества материалов и инструментов. Нужно было подобрать правильный принт и краски, чтобы все было красиво и стойко. Я покупала все, что нужно для своего творчества, и даже немного перебрала с закладками, чтобы убиться, что у меня все будет на высшем уровне.
И вот наступил тот долгожданный момент, когда я собрала все необходимое и приступила к созданию своих первых растаманских футболок. Мой первый принт был простым - классика жанра - лист марихуаны. Я наносила его аккуратно на ткань, насаживала цвета и смотрела, как моя работа оживает. Все было настолько волнующе и увлекательно, что я даже забыла о том, что все это началось с попытки замутить что-то новое.
С каждым разом я совершенствовалась, придумывая новые принты и экспериментируя с красками. Было трудно и иногда унизительно, ведь хорошо я умела шить только карманы на джинсах. Я буллила сама себя, чтобы стать лучшей в своем деле.
Наконец, наступил момент, когда я решила показать всем свои творения. Я сфотографировала свои футболки и выложила на своей странице в соцсети. И так случилось, что мои работы понравились моим друзьям и знакомым. Они стали заказывать у меня футболки, и я почувствовала себя настоящим мастером.
Мир медленно меняется, и растаманская культура становится все более популярной. Я рада, что могу внести свою лепту в это движение. Мои растаманские футболки стали небольшим символом свободы и оптимизма. Они показывают, что можно быть собой, не боясь выставить на показ свою индивидуальность.
Шить растаманские футболки и замутить закладки - кто бы мог подумать, что я смогу совместить две столь разные сферы жизни. Но я сумела. Я научилась не только создавать что-то красивое и уникальное, но и наслаждаться маленькими радостями жизни, будь то дымка ТГК или аромат свежевыглаженной футболки. Так вот, это история о том, как я научилась видеть красоту в маленьких вещах и нашла свое истинное призвание.
И помните, друзья, важно искать свою страсть и увлечение в жизни. Будь то рисование, шитье, музыка или что-то еще, главное - делать то, что приносит радость и настоящее удовлетворение. И пусть легавые и буллят, мы всегда найдем способ выразить себя и быть счастливыми. Жизнь слишком коротка, чтобы не делать то, что тебе нравится.
Але, народ! Що там у вас по партіях та закладках? Збираюсь я рубати такий екстра наркотик, що аж слина піде. Не хочу просо себе прокачувати, чуйте сподіваюсь?
Отак, одного прекрасного дня я вирішила, що пора вийти зі звичних рамок та випробувати щось новеньке. Зокрема, псилоцибинові гриби – це моя нова вже закладка в житті. Я говорю, це вам не пудра або там щось інше примітивне. Але про все по порядку, давайте я вам розкажу, як саме це все сталося.
Закинувши свої початкові пошуки в інтернеті, я не очікувала такої кількості пропозицій. От це вам не будь-який звичайний хімік, ви знаєте. Ось так, роздивляючись серед зелених об'яв, я вибрала найбільш вигідну пропозицію – "Псилоцибінові гриби, перша якість. Краща ціна в місті!". Він мені до дому доставив, так що я навіть не замовляла.
Коли він до мене по прізвищу попер, видно було, що це не зовсім новак. Він мав такого чалого вигляду, наче вже накурився чимось інтересненьким. Після здачі грошей, я швидко повернулася до свого вай-фаю та розпакувала цей мій "сюрприз".
Ох, хлопці! Я замислилася, як все ж підкумарила. Якби ви бачили моє обличчя, коли я вийняла гриби з пакетика. Була там така краса, такий колір, як колорадський жук!
Щоб не загубити всю есенцію, я вирішила приготувати мушлі з цими щедрими грибами. Ну як, главний кухар у своєму пікантному надриві. Додала трішечки цибулі, часнику – вже слина пішла. А ще туди попала трошки масла, щоб це все гарно зігрілось. Та пропізнала їх таки, оті гриби – такі ріденькі, вчиняли вони хіба що втертий ефект на моє тіло та розум.
Тим часом, я облаяла свою ванну з повним розмахом. Вирішила, що досить мені бути звичайною, як всі інші. Хотілось чогось крутого, як в відео у блогерів. Та й фіг з ними, з тими блогерами – я сама можу зробити класні спа-процедури.
Діти, знаєте, моя ванна виявилась найкращим місцем для пісочниці. Там я слухала свою улюблену музику, плювала на всіх і все, і просто відчувала себе богом світу.
Наче я відкрила для себе нову сторінку в моєму житті. Кожен раз, коли я поправлялася, мені здавалося, що я здатна на все. Дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити своїм очам – це ж істина, це царство, це абсолют.
Напевно, хтось може подумати, що я необдумана та безглузда. Але я не згодна. Я не химік, та але мої експерименти цілком вправляють моє чуття.
Тоді я згадала, що ще не випробувала кисеньну маску. Вирішила взяти свої спа процедури на новий рівень. Заскочила в аптеку, купила маску, ну і почала своє творіння.
Один з моїх друзів, також ветеран наркотичних розваг, сказав мені, що якщо хочу вижити, то маю порахувати час, скільки я збираюсь знаходитися у наркотичному оп'янінні. І ось я лежу на своєму новому шикарному дивані, підкумарена та готова відзначити найкращі миті свого життя.
Час летить, я проваляюсь в своєму світі, де немає ніяких проблем, страхів, лиш солодкий забуття. Невдовзі я починаю відчувати, що мій розум занурюється на глибину темряви, а думки стають вдвічі глибшими.
Здається, мені навряд чи вдасться убитися на наркотиці так сильно, як я хотіла. Це якщо говорити про фізичну смерть, звісно. Але відчути себе одним з тих світлих духів, які знаходяться між різними світами – ось це мені під силу.
Все вже позаду, я знаходжуся в тому стані, коли все просто хороше. Моя душа літає уночі, наче комаха навколо світла. А я знаю, що завтра все буде так само класно, бо я так само зачарована своїми закладками.
Друзі, навіть не знаю, як вас вітаю. Мабуть, найкращий спосіб – це запропонувати вам зі мною покататися на хвилі наркотичного екстазу. Але згадайте, що тут є свої правила та ризики. Дякую за увагу та пам'ятайте, що це все-таки молодіжний сленг.